До каталогу
Ілюстрація до казки «Маленька руда курочка»

Англійська народна казка

Маленька руда курочка

  • 3+
  • ~5 хвилин

Жила собі на одному подвір'ї маленька руда курочка. Була вона працьовита й турботлива, а найбільше на світі любила своїх маленьких курчат.

Щоранку курочка прокидалася разом із сонечком, виходила надвір і починала шукати їжу.

— Ко-ко-ко! Курчатка, ходіть сюди! — кликала вона, щойно знаходила щось смачненьке.

І пухнасті жовтенькі малята з усіх ніг бігли до мами.

На тому самому подвір'ї жили ще троє сусідів: кіт, свинка та велика сіра криса.

Але працювати вони зовсім не любили.

Кіт цілісінькими днями лежав на теплому ґанку й ніжився на сонечку.

Свинка дрімала у своєму хлівці та мріяла про смачний обід.

А криса бігала подвір'ям, заглядала в усі закутки й шукала, чим би поласувати, не докладаючи жодних зусиль.

Турботлива курочка та її ліниві сусіди

Одного чудового весняного ранку руда курочка порпалася в землі й раптом знайшла пшеничне зернятко.

— Ой, яке гарне зернятко! — зраділа вона. — Якщо посадити його в землю, виросте пшениця. А з пшениці можна змолоти борошно й спекти смачний хліб!

Курочка взяла зернятко у дзьоб і побігла до сусідів.

— Хто допоможе мені посадити пшеницю? — запитала вона.

— Тільки не я! — позіхнув кіт. — Я саме зібрався подрімати.

— І не я! — прохрюкала свинка. — Мені треба відпочити.

— І не я! — пропищала криса. — У мене зовсім немає часу!

— Що ж, — сказала маленька руда курочка, — тоді я посаджу її сама!

Курочка знаходить зернятко й вирішує посадити пшеницю

І вона так і зробила.

Курочка знайшла сонячне місце, розпушила землю, посадила зернятко й обережно присипала його ґрунтом.

Щодня вона приходила поливати свою грядку.

Минуло трохи часу, і з землі визирнув маленький зелений паросток.

Маленький зелений паросток

— Ко-ко-ко! — раділа курочка. — Ростіть, мої колосочки, великі та міцні!

Сонечко пригрівало, дощик поливав землю, і пшениця росла все вища та вища.

Нарешті настало літо. Зелені стебельця пожовтіли, а колоски налилися стиглим золотавим зерном.

Побачила це курочка й зраділа:

— Яка чудова пшениця виросла! Час збирати врожай!

Вона покликала сусідів:

— Хто допоможе мені зжати пшеницю?

— Тільки не я! — відповів кіт, потягуючись на сонечку.

— І не я! — буркнула свинка, перевертаючись на другий бік.

— І не я! — пискнула криса, яка саме ласувала знайденими крихтами.

— Що ж, — сказала маленька руда курочка, — тоді я зберу її сама!

І вона так і зробила.

Цілий день курочка працювала на грядці. Зрізала стиглі колоски, обережно складала їх у снопики й переносила до комори.

А курчатка бігали поруч і весело пищали:

— Пі-пі-пі! Яка гарна пшениця!

Курочка збирає золотаву пшеницю

Коли всі колоски було зібрано, курочка вирішила обмолотити їх, щоб відділити зерно від соломи.

— Хто допоможе мені обмолотити пшеницю? — знову покликала вона.

— Не я! — нявкнув кіт.

— Не я! — рохнула свинка.

— Не я! — пропищала криса.

— Гаразд, тоді я зроблю це сама! — відповіла курочка.

І вона так і зробила.

Коли роботу було закінчено, перед курочкою лежала ціла купка добірного пшеничного зерна.

Курочка обмолочує пшеницю

— Тепер потрібно віднести його до млина, — сказала вона. — Мельник змеле пшеницю на борошно, і ми зможемо спекти хліб.

Курочка знову звернулася до сусідів:

— Хто допоможе мені віднести зерно до млина?

— Тільки не я! — відповів кіт. — Дорога така далека!

— І не я! — сказала свинка. — Мені важко ходити!

— І не я! — пропищала криса. — У мене лапки втомилися!

— Що ж, — зітхнула маленька руда курочка, — тоді я віднесу зерно сама!

Вона насипала пшеницю в мішечок, зав'язала його й вирушила в дорогу.

Млин стояв за селом, біля невеличкої річки. Його велике колесо повільно крутилося, а всередині працювали важкі жорна.

Мельник привітно зустрів курочку, узяв зерно й змолов його на дрібне біле борошно.

— Ось, господине, ваше борошно! — сказав він. — З нього вийде чудовий хліб!

Курочка приносить зерно до млина

Курочка подякувала мельникові, взяла мішечок і повернулася додому.

Наступного ранку вона прокинулася раніше за всіх.

— Сьогодні я спечу хліб! — весело промовила курочка. — Та спочатку треба замісити тісто.

Вона вийшла на подвір'я й голосно запитала:

— Хто допоможе мені спекти хліб?

Кіт розплющив одне око.

— Тільки не я! — відповів він і знову заснув.

Свинка ліниво позіхнула.

— І не я! — прохрюкала вона.

Криса визирнула зі своєї нірки.

— І не я! — пропищала вона.

— Ну що ж, — сказала маленька руда курочка, — тоді я спечу його сама!

І вона так і зробила.

Курочка висипала борошно у велику миску, додала теплої води, дрібку солі та трохи дріжджів.

Потім довго місила тісто, поки воно не стало м'яким і пухким.

Вона накрила миску чистим рушником і поставила в теплому місці.

Невдовзі тісто піднялося, збільшившись удвічі.

— Ось тепер можна пекти! — зраділа курочка.

Вона сформувала гарний круглий хліб, поклала його у форму й поставила в гарячу піч.

Незабаром по всьому подвір'ю розлився такий чудовий аромат, що навіть кіт прокинувся від свого солодкого сну.

— Няв! Чим це так смачно пахне? — запитав він, принюхуючись.

Свинка висунула рильце з хлівця.

— Рох-рох! Здається, хтось пече хліб!

А криса миттю залишила свою нірку й побігла просто до кухні.

Коли курочка витягла хліб із печі, він був рум'яний, із хрусткою золотавою скоринкою.

— Ко-ко-ко! Який гарний хлібець у мене вийшов! — радісно вигукнула вона.

На пахощі прибігли всі троє сусідів.

Кіт облизнувся.

Свинка нетерпляче затупотіла копитцями.

А криса навіть підстрибнула від захоплення.

Запашний хліб щойно з печі

Маленька руда курочка поставила гарячий хліб на стіл і запитала:

— А тепер скажіть, хто допоможе мені з'їсти цей хліб?

— Я! Я! — одразу вигукнув кіт.

— І я! — захрюкала свинка.

— І я! І я! — запищала криса.

Курочка подивилася на них і похитала головою.

— Ось як! Коли треба було посадити пшеницю, ніхто не хотів допомагати. Коли настав час збирати врожай, ви теж відмовилися. Не допомогли ні обмолотити зерно, ні віднести його до млина, ні спекти хліб.

Кіт опустив голову.

Свинка перестала хрюкати.

А криса сховала мордочку за лапками.

— Усю роботу я зробила сама, — продовжила курочка. — Тож і хліб їстиму я зі своїми курчатками!

Вона покликала малюків:

— Ко-ко-ко! Ходіть, мої любі, снідати!

Курчатка весело прибігли до столу.

— Пі-пі-пі! Хлібець! Смачний хлібець!

Курочка розламала рум'яний буханець і пригостила своїх діток.

Який же він був запашний, м'який і смачний!

А кіт, свинка та криса стояли осторонь і дивилися, як курочка з курчатами ласує свіжим хлібом.

Того дня вони так і не скуштували жодної скибочки.

Курочка пригощає своїх курчат, а сусіди шкодують

Бо коли не хочеш допомагати в роботі, не варто сподіватися, що всі її плоди дістануться тобі.

Схожі казки

Читати далі