Лисичка і Рак

Одного теплого ранку Лисичка гуляла берегом річки. Сонце виглядало з-за дерев, у траві блищала роса, а над водою кружляли веселі бабки.

Лисичка йшла легко та швидко, раз у раз милуючись своїм пухнастим хвостом.

Раптом біля самої води вона побачила Рака. Той повільно перебирав ніжками й обережно пробирався між камінцями.

Лисичка зупинилася і засміялася:

— Ой, Раче, який же ти незграбний! Поки ти доповзеш до сусіднього куща, я встигну тричі оббігти всю галявину!

Рак підняв клешню і спокійно відповів:

— Можливо, ти й швидка, Лисичко. Та не завжди перемагає той, у кого ноги прудкіші.

— Невже ти думаєш, що можеш мене обігнати? — здивувалася Лисичка.

— А чому б нам не перевірити? — запропонував Рак. — Он бачиш стару вербу біля повороту річки? Хто першим до неї дістанеться, той і переможе.

Лисичка так розсміялася, що мало не впала у траву.

— Домовилися! Але потім не кажи, що я тебе не попереджала!

Вони стали поруч на стежці.

— Раз! Два! Три! — промовив Рак.

Та перш ніж Лисичка встигла помчати, він непомітно причепився клешнею до кінчика її довгого хвоста.

Лисичка кинулася вперед.

Вона бігла так швидко, що сухе листя розліталося навсібіч, а маленькі пташки з подивом визирали з гілок.

— Де тобі до мене, Раче! — вигукувала Лисичка. — Напевно, ти ще й від першого камінця не відповз!

Незабаром вона дісталася старої верби. Задоволена Лисичка зупинилася, високо підняла хвіст і озирнулася назад.

Саме цієї миті Рак відчепився, упав на траву попереду неї та голосно промовив:

— А я вже давно тут! На тебе чекаю!

Лисичка аж рота розкрила від здивування.

Вона подивилася на стежку, потім на Рака, знову на стежку — і нічого не могла зрозуміти.

— Як же ти мене випередив? — нарешті запитала вона.

Рак поважно поворушив вусиками.

— Ти надто поспішала вихвалятися і зовсім не дивилася, що відбувається поруч.

Лисичка опустила вуха. Їй стало трохи соромно за свої насмішки.

— Гаразд, Раче, — сказала вона. — Сьогодні ти переміг. Більше я не сміятимуся з того, хто рухається повільніше за мене.

— От і добре, — відповів Рак. — Бо швидкі ноги — велика перевага, але кмітлива голова іноді важливіша.

Відтоді Лисичка вже не вихвалялася своєю швидкістю перед усіма лісовими мешканцями. А коли бачила біля річки Рака, чемно віталася з ним і згадувала свої дивовижні перегони.

Бо не варто недооцінювати інших: кожен має власну силу і власний спосіб перемагати.