Кривенька качечка

Жили собі дід і баба, а дітей у них не було. Усе горюють вони, а потiм дiд і говорить бабi:
— Підемо, баба, у ліс за грибами! Пiшли. Збирає баба гриби, глядь — у кустику гніздечко, а в гніздечку сидить качечка. От і говорить баба дiду:
— Погляди, діду, яка красива качечка!

Говорить дiд:
— Візьмемо її додому, пускай у нас живе. Стали її брати — бачать: у неї ніжка переламана.
Вони взяли її, принесли додому, зробили їй гніздечко, обклали його перинками, посадили в нього качечку, а самі знову за грибами пішли.

Повертаються, бачать — усе в них уже прибране, хліб напечений, борщ зварений. Вони до сусiдiв запитувати:
— Хто це? Хто це?
Ніхто нічого не знає.

На інший день пішли дід з бабою знову за грибами. Приходять додому, глядь-а, в них і варенички зварені, і вертенце з пряжею на віконцях коштує. Вони знову в сусiдiв запитувати:
— Чи не бачили кого?
— Бачили, — говорять, — якусь дівчину, що воду з криниці несла. Така, — говорять, — красива, тільки трошки кривенька.
От дід і баба думали-думали: "Хто б це міг бути? "— ніяк не придумають. А баба потiм і говорить дiду:
— Знаєш що, дід? Зробимо так: скажемо, начебто ми йдемо за грибами, а самі сховаємося та й будемо виглядати, хто це нам воду носить.
Так вони і зробили.

Стоять вони за коморою і раптом бачать — виходить з їхньої хати дівчина з коромислом: така красуня, така красуня! Тільки-но кривенька. Пішла вона до криниці, а дід з бабою в хату; глядь — немає в гніздечку качечки, тільки пір'я повно. Узяли вони тоді гніздечко і кинули в піч — там воно і згоріло.

А отут і дівчина з водою йде. Ввійшла в хату, побачила діда і бабу і відразу ж до гніздечка, а гніздечка і немає. Як заплаче вона тоді! Дід і баба до неї, кажуть::
— Не плач, галочка! Будеш нам замість дочки. Будемо ми тебе любити і пестити як свою рідну. А дівчина, говорить:
— Я століття б у вас жила, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною. А тепер, — говорить, — не хочу! Зробіть мені, дідусь, прялочку і веретенце — я від вас піду.

Плачуть дід і баба, просять її залишитися — не погоджується.
От і зробив тоді їй дід пряжку і веретенце. Сіла вона у дворі і пряде. Раптом летить зграйка каченят, побачили її й співають:

– Онде наша діва,

Онде наша Іва,

На метеному дворці,

На тесаному стовпці,

Кужілочка шумить,

Веретенце дзвенить..

Скиньмо по пір'їнці,

Нехай летить з нами!

А дивчина їм вiдмовляє:
– Не полечу з вами:

Як була, я в лужку,

Виломила ніжку,

А ви полинули,

Мене покинули!…

Скинули вони їй по перинці, а самі полетіли далі. Коли летить другий табуночок. І ці теж:

– Онде наша діва,

Онде наша Іва,

На метеному дворці,

На тесаному стовпці,

Кужілочка шумить,

Веретенце дзвенить.

Скиньмо по пір'їнці,

Нехай летить з нами!

Дивчина їм теж відмовила,

– Не полечу з вами:

Як була я в лужку,

Виломила ніжку,

А ви полинули,

Мене покинули!…

І вони полетіли, скинувши їй по перинці. А отут летить і третя зграйка, побачили дівчину і зараз:

– Онде наша діва,

Онде наша Іва,

На метеному дворці,

На тесаному стовпці,

Кужілочка шумить,

Веретенце дзвенить.

Скиньмо по пір'їнці,

Нехай летить з нами!

Скинули їй по пір'їнці, дівчина увертілася в пір'ячко, зробилася качечкою і полетіла з табуночком.

А дід і баба знов самі зосталися.

От вам і казочка і бубликiв вязочка.